Врятуймо себе!
І, все – таки, ще одна спроба достукатися до свідомості людей. Наперед знаючи відповідь, чи хочеш бачити здоровими і, вибач, живими своїх дітей та рідних, важко знайти логіку у вчинках, якими ми власноруч наражаємо їх і себе на непоправне. Тремтимо, бодай ніхто б не захворів на онкологію, яка нині є дуже поширеною хворобою. Чи на отой клятий коронавірус, що сколихнув увесь світ. І тим часом беремо до рук сірники і палимо! Палимо все! Суху траву, луки, болота, зарослі очерету, пагорби, схили, купи сміття та бур’яну біля осель. А, коли вогонь стає стихією, і з нею вже не вдається впоратися самотужки, а то й з підрозділом рятувальників – палають сінники, людські господарчі будівлі, і, як кажуть, не доведи Боже…
Смердимо димом… Він, їдкий і чорний, як отрута, розповзається по всій окрузі. Та де там! Звідки не глянеш – чи з Харківської траси, чи з Кіровської гори – селище окутав туман і сморід. Летить чорне згорівше очереття, кружляє в повітрі і осідає у наших легенях… І було б не так прикро, якби ж не самі! Виходить, самі собі ворог!
Палахкотіли пожежі, горіло, тріскотіло та стріляло і в Довжику, і у Великій Рогозянці, Баранівці, Цапівці, Відродженівському, в селах Гур’їв, Високому, на вулиці Горького в Золочеві. І ще багато – багато де. Всього пожеж з початку року на Золочівщині було 29. Траплялося, що на добу підрозділ рятувальників виїздив по шість разів. Лише з 21 березня по цей день ними витрачено 487 літрів палива. Аж холод пронизує з голови до ніг, коли бачиш, як мчить важка пожежна машина. А коли виклик із найвіддаленішої точки району? А час іде, і лічені хвилини можуть стати фатальними! То, можливо, перш ніж взятися за сірники, варто подумати про себе та своїх найдорожчих людей?
Звичайно, законодавство України передбачає і адміністративну, і кримінальну відповідальність за завдання шкоди довкіллю, здоров’ю людей, знищення та пошкодження вогнем лісових масивів, зелених насаджень, сухих дикоростучих трав та інше. Але все – таки, свідомо, кому ми ворог?
