Золочівська громада
Харківська область, Богодухівський район

Бєлінська Марія Никифорівна.

Дата: 30.04.2020 14:47
Кількість переглядів: 379

 Фото без опису

Пам'ять завжди жива

                                                                                                           

 

 Невблаганно лине час, відлітають у вічність роки, стираючи чіткі обриси подій, що змінювали долю народу, життя країни. Та спогади залишаються в нашій пам’яті навічно. Тож маємо поспішити, щоб встигнути зібрати по крупинках безцінний матеріал свідків тих давніх подій, перейняти від них щирість їхніх великих сердець, їх любов і мужність, доброзичливість і оптимізм.

     Серед тих, хто писав історію рідного краю, рідної країни в цій книзі є й вчителька Олександрівської школи. Тож хочеться трохи розповісти про неї.

 Бєлінська Марія Никифорівна дівоче прізвище – Сіра. Народилася 5 червня 1923 року на Завадському в родині селян. Жили бідно, родина була багатодітна. Дівчатам довелося обробляти свою землю. Марія хоч і любила працювати, але мріяла стати вчителем.

 У 1937 році закінчила школу, яка знаходилася на Завадському. Одного дня, повертаючись зі школи додому, побачила між вербами районну газету, в якій було розміщено оголошення про набір до Куп’янської педагогічної школи. Мама радила йти працювати до колгоспу, та в Марії на думці було тільки одне: «Піду вчитися на вчителя». Дівчинка сама, без дорослих знайшла кошти на квиток, зібрала деякі речі, взяла окраєць хліба і поїхала здавати іспити. Додому вороття не було.

У тому ж 1937 році вступила до Куп'янської педагогічної школи. Їй виділили кімнату в гуртожитку, та на проживання вона заробляла собі сама тим, що допомагала іншим вчитися.

Після дворічного навчання перевелася до Вовчанської педагогічної школи, яку закінчила з відзнакою і одразу пішла працювати. Першим місцем її роботи була її школа на Завадському та маленькі діти, яких в негоду батьки носили на навчання в мішках. Та не довелося молодій вчительці довго пропрацювати.

Загриміли розриви ворожих бомб над мирними оселями, посунули чорні полчища на нашу зелену землю… Країна одягла військову форму.

Разом зі своєю подругою, яка добровільно йшла на фронт, пішла до воєнкомату і Марія Никифорівна.

 25 серпня 1941 року була зачислена до 204 стрілкової дивізії писарем. Думали дівчата, що війна швидко закінчиться і всі повернуться додому. Та не так сталося, як бажалося. Якщо в перший час війни вона працювала у військовій установі, то пізніше доля змінилася, вона була переведена зв'язківцем (телефоністкою, радисткою) на передовій лінії фронту. Вважалося, що служба у зв'язківців трохи легше. Проте, це лише стереотип - вважала Марія Никифорівна. Насправді, тягати нескінченні котушки з дротами, шукати обриви на лініях зв'язку - робота не з легких. До того ж, працювали зв'язківці практично без перерв. Тільки закінчили одне завдання - треба терміново виконувати інше.

Ризикували фронтові зв'язківці анітрохи не менше за інших. Бувало, німці влаштовували полювання на зв'язківців, спеціально пристрілювали місце обриву дротів.

Бути на передовій - це щоденний ризик. Вибували з ладу поодинці, «в робочому порядку». Зв'язківець, протягуючи дріт невідомим шляхом, зустрічаючи рови, болота, непрохідний ліс, торф'яну драговину, нерідко знаходився під ураганним вогнем і міг загинути будь-якої хвилини. Виходячи на лінію зв'язку, він не може бути упевненим, що повернеться.

Передова лінія завжди обстрілювалася, затишшя практично не було. То куля снайпера підстерігала, то безладна автоматна черга. З окопу або землянки спокійно вийти не можна було, тільки бігом, підстрибом - до наступного окопу. Командир жалів дівчат, а хлопців посилав під кулі. Недаремно говорять - один день життя на передовий дорівнював року мирного життя. Можливо, й більше...

Фронтові радисти були сполучною ланкою між бійцями і штабом, військами та тилом. Від короткого повідомлення, яке передавали азбукою Морзе, деколи залежала доля цілих дивізій. Тому на все життя залишились в пам'яті позивні «Клен, клен, я береза».

Вдень і вночі, в холоднечу і спеку, під вогнем артилерії супротивника і під час запеклих повітряних бомбардувань зв'язківці робили все, щоб зв'язок працював стійко й надійно. Так було в найважчий – перший період війни. Так було і протягом всієї Другої світової війни.

Пригадує, як в Білорусії, в одному селі їх розташували по хатах. Її напарником був молодий хлопчина, котрий чергував разом з Марією на рації. Молоді люди відпочивали по черзі. Одного разу Марія пішла на відпочинок, після тяжкої ночі. Та не думала вона, що прокинувшись, не побачить в селі своїх. Виявилося, що вони відступили, а село зайняли німці. Про неї усі забули. Як же тільки злякалася дівчина. Господар виявився доброю людиною, дав їй старий одяг і провів на край села. Йдучи лісом Марії було дуже страшно, серце її ледь не вискочило з грудей, руки і ноги тремтіли. Аж ось і німецький пост. А в голові одна завчена відповідь «Іду до родичів». Вона була маленька, худенька, тому її без питань і пропустили.

Майже весь світ пройшла Марія Никифорівна. Звільняла і Прибалтику. Говорить, що то був ворожий народ, який вважав, що прийшли окупанти. Не всі, звісно, були такими, але ж були. Пам'ятає, як після приходу до міста, голодні, холодні вони з друзями натрапили на великий двоповерховий будинок без господарів. Вона хотіла пройтися по цьому будинку, адже ніколи такого не бачила. Та її не пустили. А через деякий час на порозі з'явилася прислуга. Думали, що вона врятує нас від голоду і дасть нам трішки молока. Та вона виявилася ще гіршою, бо вилила молоко собакам, аби тільки не дісталося радянським солдатам.

На віку – як на довгій ниві: і тяжка праця, і недоспані ночі, і сльози в очах, бо доводилося під час війни вивчати різні професії: санітарка, зв'язківець, розвідник. Тому в Прибалтиці, служила в господарському загоні. Працювала у похідній пекарні, щоб забезпечити солдат хлібом. Розповідала, що бувало різне: випечуть хліб, а давати нікому, бо майже всі загинули, а було, що навпаки не було муки, не змогли довезти і солдати залишалися голодними. Та коли брали окраєць теплого хліба до рук, то відразу згадували рідну домівку.

Перебування на фронті було пов'язано не тільки з небезпеками, але і з повсякденною працею, фізичними навантаженнями. Риття окопів, споруджування бліндажів, землянок, переноска радіостанції, великі переходи, несприятлива погода. Це був хороший гарт для тіла й характеру.

Марія нагороджена орденами і медалями за те, що вона в складних умовах налагоджувала і підтримувала безперебійний зв'язок. Для цього потрібно було під обстрілом і бомбардуваннями вище залізти і укріпити антену, спокійно і холоднокровно налагодити приймач і передавач, не припиняти зв'язок в самих екстремальних умовах.

   

     Там, на фронті, вона зустріла і своє перше кохання Бєлінського Івана, з яким і одружилися та продовжували служити. Згадує, що коли їх частина попала в оточення, то саме він, її Іван, без втрат живої сили і техніки вивів у безпечне місце. За що і був нагороджений орденом «Червоної зірки».

      У 1944 році Сєрая Марія Никифорівна була звільнена в безстрокову відпустку.  У  її військовому квитку  записано: «Червоноармієць Сіра Марія Никифорівна звільняється у безстрокову відпустку у зв’язку з вагітністю та направляється за місцем проживання».

 Підпис: начальник штабу полковник Горбунов.

Своєю самовідданою роботою Марія Никифорівна зробила великий внесок в справу Перемоги над ворогом, вписала незабутні сторінки в славний літопис Другої світової війни. Тому і має безліч ювілейних нагород.

 

 Закінчилась війна. Марія знову повернулася на педагогічну ниву, щоб нести радість у ніжні дитячі серця. Працювала вчителем початкових класів на Завадському. Та дуже мріяла стати учителем географії, бо пам’ятала, як у  школі географію викладав вчитель дворянського роду, який багато подорожував і цікаво розповідав учням теми із особистого життя. Вона «захворіла» географією. У 1953 році Марія Никифорівна вступила до Харківського педагогічного інститут ім. Г.С.Сковороди на географічний факультет, який добре закінчила у 1957 році.

 

 Після закінчення їй запропонували працювати директором Олександрівської середньої школи Богодухівського району, яку вона збудувала за два роки, бо була енергійною, розумною, вміла знайти спільну мову з головою колгоспу. Пізніше, вона повертається до рідної Олександрівки та працює вчителем початкових класів у селі Тимофіївка, долаючи пішки відстань майже у десяток кілометрів. Та все ж таки доля їй посміхнулася і молода, розумна, вимоглива вчителька повернулася до Олександрівської школи, викладаючи вже географію, яка їй так  подобалася.

 

Вчителька за покликом серця, вона зазнала багато радощів за свій довгий вік. У народі кажуть: «Життя – стерняста нива, не пройдеш, ноги не вколовши». Всього було на життєвій ниві Марії Никифорівни, але вона вважала, що їй випала щаслива доля. Роки дали про себе знати, але ніщо: ні сивина, ні вік не могли затьмарити її радості, вона жила школою.

Тяжкий життєвий шлях пройшла Марія Никифорівна, але не зламалася, не здалася, виховала трьох прекрасних дітей, а всі свої знання і уміння передала своїм учням.

Виконала:

                                                                     учениця 10 класу

                                                                                            КЗ «Олександрівський ліцей»

                                                               Чумак Маріна

                                                        Керівник:

                                                                                педагог-організатор                                     

                                                                Смицько Л.Ю.



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Створення нового проекту

Ви можете вказати варіанти відповідей для голосування, якщо це потрібно.

Додати файл
Додати файл
Додати файл
Додати файл
Увага! З метою недопущення маніпуляцій суспільною думкою редагування ТА ВИДАЛЕННЯ даного проекту після його збереження буде не можливим! Уважно ще раз перевірте текст на предмет помилок та змісту.

Авторизація в системі електронних петицій

Авторизація

УВАГА!

Шановні користувачі нашого сайту. В процесі авторизації будуть використані і опубліковані Ваші:

Прізвище, ім'я та по батькові, а також регіон прописки.

Решта персональних даних не будуть зберігатися і не можуть бути використані без Вашого відома.

Погоджуюсь на передачу персональних даних