МАТЯШ ЯКІВ ПАНТЕЛЕЙОВИЧ.
До 75-ої річниці Великої Перемоги...
«Онукам подвиги дідів слугують прикладом величним»
Матеріали зібрала випускниця КЗ «Золочівський ліцей №3» Лантінова Анастасія
Все більше років проходить від того часу, як відгриміли останні залпи Великої Вітчизняної війни, але пам'ять про ту війну не забувається. Мабуть, немає на нашій землі такої сім'ї, яка б не зазнала втрат, чиї рідні не зазнали б тяжких випробувань в роки війни. І в нашій родині зберігається пам’ять про двох моїх прадідів – ветеранів війни.
Мені було ще 9 років, як помер мій прадід, ветеран, учасник бойових дій Матяш Яків Пантелейович.
Він народився у 1925 році в селі Безимене Грайворонського району Бєлгородської області. Після закінчення 7-річної школи працював у місцевому колгоспі, після відступу радянських військ у вересні 1941 року спізнав всіх лих німецької окупації. Після звільнення села у серпні 1943 року його, 18-річного юнака, було призвано польовим воєнкоматом до Червоної армії.
Прадід пройшов дорогами війни великий бойовий шлях. Його служба проходила у 340 стрілецькому полку 46 стрілецької дивізії. У складі цих частин Яків Пантелейович брав участь у звільненні міста Ленінград від блокади, визволяв від німецьких загарбників міста Нарву, Таллінн, Ригу, Вільнюс. Навесні 1945 року боєць Матяш у складі військ 3 Білоруського фронту взяв участь у штурмі Кенігсбергу - останньої твердині гітлерівських військ у Східній Прусії. Ворог чинив шалений опір, бої були надзвичайно кровопролитними. Тут мого прадіда було поранено, він став інвалідом.
За виявлену хоробрість і відвагу боєць Матяш Яків Пантелейович був нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни І ступеня, орденом "За мужність", двома медалями "За відвагу", медаллю "За бойові заслуги", ювілейними медалями. І тільки зараз, відшукавши архівні документи, наша родина дізналась, як дістались молодому воїну нагороди. Так, у поданні на нагородження першою медаллю «За відвагу», яке вдалось відшукати в архіві, говориться: «рядовий Матяш Яків Пантелейович, перебуваючи зв’язковим при командирові роти, помітив, що противник намагається відрізати взвод управління від роти та знищити його. За наказом командира роти він з двома бійцями з допомогою станкового кулемета захопив 45 німецьких солдатів з повним їх озброєнням і таким чином забезпечив управління і просування роти вперед». Другу медаль «За відвагу» мій прадід одержав за те, що «при відбитті трьох контратак противника північніше міста Пултуськ виявив стійкість і влучним вогнем свого міномета розсіяв і знищив близько двох відділень піхоти противника і цим забезпечив успіх у просуванні наших підрозділів». Ці скупі лаконічні рядки не передають всю напругу бойових зіткнень з ворогом, але мені тепер точно відомо, що мій прадід медалі заслужив своїми дійсно героїчними вчинками.
Після повернення з війни Яків Пантелейович працював у рідному селі начальником поштового відділення. Пізніше, після виходу на пенсію, переїхав до Золочева, приймав активну участь в патріотичному вихованні учнів Золочівського ліцею №3, урочистостях до Дня Перемоги та Дня визволення Золочева від німецько-фашистських загарбників. В Золочеві і помер 2011 року.
Для нас імена тих, хто воював, хто випив повну чашу гіркоти відступу і радості великих перемог в роки війни ніколи не зітруться з пам'яті.
Я завжди пам'ятатиму свого прадіда - справжнього патріота своєї Батьківщини!
