ІВАЩЕНКО ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ.
Рубрика «Родинна пам’ять”
Матеріал надала учасниця художньої самодіяльності Одноробівської філії Будинку культури Золочівської селищної Ради – Наталія Тупкаленко.
«Ніхто не забутий,
ніщо не забуте»
Мій земляк, ІВАЩЕНКО ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ.
Два роки назад його не стало… Наш найстаріший житель, останній ветеран.
Згадую день, коли я ще працювала художнім керівником в Одноробівському Аграрному ліцеї, то проводила захід- зустріч учнів ліцею з ветераном війни Іващенком О.М.
Зустріч відбувалася в затишному приміщенні бібліотеки, було якось неофіційно, по-домашньому тепло, за чашкою чаю з солодощами, які приготували самі учні – майбутні кондитери. Діти жадібно ловили кожне слово дорогого гостя. І ось що він їм розповів…
Народився Іващенко О.М. 2 листопада 1920 року в сім’ї колгоспнників. Олександр був найстарший серед чотирьох дітей, успішно закінчив Одноробівську семирічку.
До Армії був призваний в 1940-му році.
Олександр Михайлович служив у місті Мінськ, в Краснознаменному Брестському погранзагоні. 22 червня 1941 року о 2-й ночі змінився з наряду, а о 4-й ранку їхню частину вже бомбили німці.
Воював на Курсько-Орловській дузі, брав участь у битві за Сталінград, визволяв наш рідний Харків.
Також приймав участь в боях за визволення Польщі та Австрії.
Мав тяжкі поранення, довго лікувався і знову повертався в стрій. Довгоочікувану Перемогу зустрів у Німеччині на річці Одер.
За всі бойові заслуги Олександр Михайлович був нагороджений Орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Слави, медаллю «За мужність», медаллю Жукова та багатьма іншими пам’ятними медалями.
По закінченні війни Іващенко О.М. ще два роки служив у місті Астрахань, а в свою рідну Одноробівку повернувся в липні 1947 року.
В мирний час працював у цьому ж таки Аграрному ліцеї, тоді, звичайно, СПТУ-55, звідки й пішов на пенсію у 1980 році.
(Матеріал зібрано бібліотекою ліцею)
