Волонтерство рятує життя.
Тисячі небайдужих українців кожного дня роблять неймовірне. Вони розбирають завали, роздають гуманітарну допомогу, евакуюють людей і тварин.
UAnimals та Ти як? розповідають історії волонтерів, які в найтемніші часи невпинно роблять добрі справи. 
Більше історій про волонтерство читайте в UAnimals media: https://uanimals.org/.../ne-sekretni-ahenty-zoozakhystu/
На початку повномасштабної війни Вікторія Овсяннікова з Богодухова Харківської області боялася виходити на вулицю. Та й взагалі не наважувалася щось робити. Тоді росіяни безупинно обстрілювали Харків.
Віку підтримували її тварини: пʼятеро власних собак і котів та ще четверо цуценят на перетримці. Відповідальність за них не давала дівчині опустити руки. Вже через кілька тижнів Віка почала їздити в Харків, щоб вивозити тварин з-під обстрілів.
«Перший рік повномасштабної війни було складно та виснажливо. Але яким щастям було бачити, що евакуйовані тварини їдуть у нові, люблячі родини. Ці емоції перекривають втому, безнадію та страх», — каже Вікторія.
10 жовтня 2022 року стався перший масований обстріл по енергетичній інфраструктурі України. Rostyslav Borodai того дня не зміг сидіти вдома, тому долучився до прибирання наслідків прильоту по житловому будинку в Києві. Так почався його волонтерський шлях.
У 2024 році Ростислав приєднався до спільноти волонтерів UAnimals, щоб рятувати тварин і довкілля. Він вірить, що місія людини — допомагати тим, хто в біді й не може про себе подбати.
«З одного боку волонтерство забирає ресурси. Але, якщо думати про те, яку силу ти несеш своїми діями, скільки людей або тварин рятуєш, то це додає витривалості», — говорить чоловік.
«Однієї чергової безсонної ночі, коли росіяни бомбили Миколаїв, я сиділа у підвалі та гортала стрічку соцмереж і натрапила на оголошення про пошук волонтерів у UAnimals», — так для Наталя Корнєєва почалася нова хвиля її волонтерства.
Наталя їздить в селища, які розташовані за 5 кілометрів від позицій ворога. Годує, лікує та вивозить тварин.
«Де я беру сили? В думці, що я нагодую чи вилікую ще одну тварину. Ще надихають вдячні очі бабусі, якій я привезла корм для її собаки чи кота; повідомлення військових, коли ті пишуть, що моя окопна свічка врятувала їх від холодної смерті», — ділиться Наталя.
