Сьогодні вся Україна схиляє голови в глибокій скорботі.
4 червня — день, коли серце стискається від болю, бо йдеться про найстрашніше — загибель дітей. Про маленькі життя, обірвані війною. Про мрії, які ніколи не здійсняться. Про дитячий сміх, який назавжди замовк…
Росія вже понад 11 років веде війну проти України. І з кожним днем ця агресія все більше забирає найцінніше — життя українських дітей. Їх викрадають і незаконно вивозять на окуповані території та до рф. Вони гинуть від обстрілів, мін, під завалами зруйнованих будинків. Їхні історії — це крик болю, який не має права бути забутим.
У центрі Європи триває війна, яка забирає наше майбутнє. Кожна втрата — це не просто статистика. Це маленьке серце, яке перестало битися. Це очі, які більше не побачать світанків.
Сьогодні — день пам’яті, глибокої скорботи і нашої спільної обіцянки: зробити все, аби більше жодна дитина не стала мішенню.
Пам’ять про кожну дитину, чиє життя забрала війна, — назавжди залишиться в серці України. Ми не забудемо. Ми не пробачимо.
Це наша спільна рана. І наш обов’язок — пам’ятати.
