Іван Васильович ...
До 75-ої річниці Перемоги…
На перший погляд, Іван Васильович звичайний дідусь, якому не можна дати 94 роки, уже давно з сивим волоссям, але добрими очима, в яких я досі бачу сяйво. Доля вносила корективи і ставила перепони до щастя. Найбільшою була війна!
Після визволення Золочева 6 серпня 1943 року мій дідусь був призваний до лав Червоної армії разом з батьком Лисуном Василем Гавриловичем (загинув 29 жовтня 1943 року в с. П’ятихатки Дніпропетровської області).
Перший бій прийняв у селищі Речиці Гомельської області. З боями звільняв селища Козловичі, Осіповичі, місто Барановичі та інші населені пункти Білорусії. Найбільше запам’яталися бої, які проходили в Пінських болотах. Для переходу через трясовину давали плоскоступи (схожі на короткі широкі лижі), взуті були не в чоботи, а в ботинки з обмотками. Переправлятися потрібно було тихо і, навіть, ті, хто потрапляв у трясовину, топилися мовчки. Спочатку був розвідником у групі прикриття. Взяв у полон 2 «язика». Був контужений, попав у госпіталь. Після цього був відрахований з розвідки за станом здоров’я (оглух) і направлений в 303 стрілецький полк наводчиком станкового кулемета «Максим». Був нагороджений медаллю «За отвагу».
Наприкінці 1944 року війська II Білоруського фронту вступили на територію Німеччини, північніше Берліна. Форсували річку Одер. Звільняли міста Росток, Ландесхут і інші.
У січні 1946 року його частину перевели до міста Вологда (Росія). Там він проходив службу в бригадній школі сержантського складу, де був помічником командира кулеметного взводу в званні старшого сержанта. Був нагороджений медалями: «За отвагу», «За освобождение Варшавы», «За победу над Германией», «За боевые заслуги», орденом «Отечественной войны I степени», орденом «За мужність» і всіма ювілейними нагородами (всього 24 медалі).
У квітні 1950 року був демобілізований і повернувся до рідного Золочева, де всі ці роки його чекала мати та кохана дівчина Ніна. Одружився. До 1954 року працював в окремій військовій пожежній частині при заводі «Серп і молот». З 1954 по 1972 роки працював учителем фізкультури та трудового навчання в Золочівській середній школі. Виховав гідне покоління, яке шанує і пам’ятає подвиг своїх дідів та прадідів!
З 2011 року – почесний громадянин селища Золочів, про що свідчить посвідчення.
Тож, давайте вклонимося кожному ветерану і пам'ятатимемо завжди, який внесок вони зробили у наше життя!
Оксана Олійник
