Золочівська громада
Харківська область, Богодухівський район

Шинкаренко Володимир Григорович.

Дата: 29.04.2020 16:05
Кількість переглядів: 270

ДО 75-Ї РІЧНИЦІ ПЕРЕМОГИ У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ

 

«Друга світова війна в долях моїх земляків.
Шинкаренко Володимир Григорович».


Літкевич Єлизавета

учениця 9 класу КЗ «Малорогозянський ліцей» Золочівської селищної ради

 

Народився Володимир Григорович у 1921 році у Переяслав-Хмельницькому Київської губернії. Після семи класів вступив до Київського педагогічного інституту на історичний факультет, будучи відмінником і отримуючи підвищену стипендію, був відрахований через неблагонадійність сім’ї. Його батька було репресовано до Сибіру на довгі 10 років, а потім реабілітовано. Володимир пішов працювати вчителем в одному із сіл Переяславщини.
У 1940 році учитель історії вступив до лав Червоної армії. З початком Великої Вітчизняної Війни пройшов навчання на курсах молодших лейтенантів. З жовтня 1941 року командир роти стрілкового полку Середньо-Азіатського військового полку. У 1942 році пройшов курси підвищення командирського складу і був направлений начальником штаб
у інженерно-мінної батальйону 60 армії Воронезького фронту. Брав участь у наступі під час Барвенківсько-Лозівської операції на Харківщині та в результаті оточення під Балаклеєю, дивом зміг вибратися живим. У квітні 1943 року був призначений командиром 30 протитанкової артилерійської бригади, а з липня цього року і до кінця війни був командиром 67 окремого штурмового інженерно-саперного батальйону 14 штурмової інженерно-саперної бригади 2 Українського фронту.
Під час боїв за Будапешт німці всіма засобами намагалися продовжити своє існування в місті. Кожна доріжка, кожен місточок, які вони залишили
, були начинені вибухівкою. Кожну ніч від зорі до зорі сапери Шинкаренка витягували міни, обстежували мости, підвали.
Взагалі ж батальйон Володимира Шинкаренка не був безпосередньо саперний. Він називався 67 окремим штурмовим, інженерно-мінерним. Разом із танками першими ішли його хлопці в бій. Коли треба-робили проходи у мінних полях. Коли треба - самі ставили міни. Підривали мости і будували їх. Нищили ворожі танки гранатами, нищили вогнеметами. Як воювали? За час, коли батальйоном командував Шинкаренко, цей підрозділ удостоєно орденів Богдана Хмельницького, два ордени Олександра Невського, ордени Вітчизняної війни першого і другого ступенів, орден Червоної Зірки.
Як згадував Володимир Григорович: «Після розгрому німців на Курській дузі, 15 серпня я з своєю частиною був у Феськах. Одержав наказ взяти Рідний Край, а потім розвивати наступ на Малу Рогозяну, Вільшанське, Зінківське і перерізати дорогу Харків-Богодухів, щоб не дати можливості німцям відвести по цій дорозі техніку з міста. При нашому наступі на Рідний Край німці покинули це село і зайняли оборону під Малою Рогозяною. Звільнити село в перший день не вдалося. Німці сильно оборонялись. Я вирішив звільнити цей населений пункт шляхом флангових ударів. Наступ успішно розвивався, і 16 серпня німці покинули Малу Рогозянку, зайнявши оборону в селі Вільшанське. В ніч з 16 на 17 серпня ворог спалив це село і зайняв оборону на його околиці біля лісу Хотич.
Бої 17 серпня нічого не дали. В ніч з 17 на 18 серпня я послав розвідників з метою привести "язика". Вони виконали завдання-доставили в штаб батальйону обер-лейтенанта. В нього вилучили документи, де був секретний наказ, який зобов'язував німців оборонятись до останнього солдата. Про це я повідомив у штаб армії, який знаходився в Писарівці.
В другій половині дня 18 серпня підійшли три "Катюші". Вони дали один залп по противнику. І ми перейшли в наступ. Німці покинули окопи і бліндажі. Дали можливість вивести батальйон і перерізати дорогу Харків-Максимівна-Богодухів. Далі ми пішли на Полтаву».
Тут під солом’яними стріхами хутора Соломяного народилося велике кохання Шинкаренка. Сімнадцятилітня Віра Карпенко і двадцятидвохрічний командир поклялися любити один одного вічно. Можливо, саме тому після війни Володимир Григорович повернувся саме сюди, а
, можливо, до цього села тягнула провина за бійців його батальйону, що і нині покояться у братській могилі села Мала Рогозянка.
Однією з візитівок Золочівщини є «Зелений дуб». Недарма Володимир Шинкаренко
, будучи вчителем історії Малорогозянської школи, полюбляв приводити сюди дітей і розповідати про коригувальника зенітної артилерії, який керував атакою «Катюш», знаходячись на дереві, був вбитий ворожим снайпером. Учитель разом з дітьми постійно доглядали за могилою бійця, що знаходилась поруч із дубом.
За участь у боях по визволенню Золочівського району Шинкаренко отримав орден Вітчизняної Війни II ступеня. Загалом, по назвах медалей комбата можна вивчати географію Західної Європи. А по його життю-історію нашої країни. Справжню історію...
Після війни Володимиру Григоровичу все ж таки вдалося отримати вищу освіту у Харківському педагогічному інституті ім..Г.Сковороди. 10 рокі
в він мав партійні та керівні посади по Харківській області, аж поки у 1959 році не повернувся до Малої Рогозянки, де він разом з дружиною Вірою Іванівна Карпенко навчали дітей у школі, вже своєї історії…
Дореч
і, перша історію села Мала Рогозянка була написана у 1963 році саме Володимиром Григоровичем.
Помер Шинкаренко у 2001 році.

 

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Створення нового проекту

Ви можете вказати варіанти відповідей для голосування, якщо це потрібно.

Додати файл
Додати файл
Додати файл
Додати файл
Увага! З метою недопущення маніпуляцій суспільною думкою редагування ТА ВИДАЛЕННЯ даного проекту після його збереження буде не можливим! Уважно ще раз перевірте текст на предмет помилок та змісту.

Авторизація в системі електронних петицій

Авторизація

УВАГА!

Шановні користувачі нашого сайту. В процесі авторизації будуть використані і опубліковані Ваші:

Прізвище, ім'я та по батькові, Email, а також регіон прописки.

Решта персональних даних не будуть зберігатися і не можуть бути використані без Вашого відома.

Погоджуюсь на передачу персональних даних