Доля учителів Олександрівської школи у роки Другої світової війні.
1941 рік ... Червень... Суботній день... Початок літа - найчарівніша пора в Україні. Від вечірньої до ранкової зорі – 5 годин. Зорі майже не згасають. Усе у красі та силі. Розквітають сади і луки, із поля чути п’янкий аромат скошеної трави. І раптом – війна!
Страшні сліди залишила війна у долі нашого народу. Тільки на території України в руїни і згарища було перетворено 114 міст і 28 тисяч сіл. Скільки горя, скільки страждань за цими цифрами. 1418 днів і ночей ішли наші воїни вогняними дорогами війни. Кожен день, як рік, кожен рік, як століття.
Минають роки, відлітають у вічність. Минуло немало часу від тієї миті, як замовкли останні постріли гармат, як настала тиша, як прийшов на нашу землю мир - довгоочікуваний, вистражданий, опалений найвищою ціною людського життя. Все далі відходять різні і важкі роки ІІ Світової війни, але не згасає пам’ять про тих, хто не шкодував своєї крові, свого життя.
Роки...Скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті світлі імена тих хто віддав своє життя за незалежність нашої Вітчизни. Не забули своїх героїв-воїнів і наші односельці. Золотими літерами вписані їх прізвища та імена в «Книгу пам’яті», викарбувані на Братській могилі, над якою височить пам’ятник молодому солдату, що оберігає вічний сон своїх побратимів.
І ось уже третє тисячоліття... Весна... Травень... Напередодні Дня Перемоги – ми вшановуємо тих, хто віддав свої найкращі юні роки війні, тих, хто ризикував своїм життям заради миру на Землі, заради майбутнього, заради нас – своїх дітей, онуків, правнуків. Ми знаємо, пам’ятаємо і завжди будемо Вам вдячні, шановні наші земляки-ветерани.
Учитель... Усе життя - з людьми і для людей. На віку – як на довгій ниві: і тяжка праця, і недоспані ночі, і сльози в очах. А ще –холод, голод, війна... Загриміли розриви ворожих бомб над мирними оселями, посунули чорні полчища на нашу зелену землю... Країна одягла військову форму. І учитель одягає військову шинель: одні – йдуть на фронт, інші – продовжують навчати дітей, а дехто, не закінчивши навчання в учительському інституті, мріє про те, як буде займатися улюбленою справою. Живе слово – дітям. Тепло своєї душі – їм. Людські долі... Вони такі різні. Але з роками учитель стає щасливішим, адже кожен учень, що пішов від шкільного порога, залишив йому частку своїх радощів і тривог, а в дорогу взяв його думи, мрії, сподівання.
Не оминула така доля й учителів Олександрівської середньої школи. Гриценко Ілля Порфирович, Гавренко Олександр Андрійович, Кривіч Іраїда Дмитрівна, Бєлінська Марія Никифорівна в грізні роки війни боролися з лютим ворогом, на кожному кроці бачили смерть. Але їх це не зламало, не звернуло зі шляху. З високими нагородами після Великої Перемоги вони повертаються на педагогічну ниву. Тротченко Лідія Данилівна, Бабкіна Ольга Миколаївна, Григораш Ольга Олександрівна, Подорога Раїса Олексіївна, Філатова Олександра Гаврилівна, Крамар Катерина Василівна – педагоги, яким довірили дітей післявоєнного періоду – невпевнених, зневірених, заляканих. Але вони зуміли запалити в дитячих душах іскру любові до рідного краю, навчили самовіддано шанувати працю, навчили найбільшої мудрості на Землі – бути людиною. Відцвітають роки чарівними веснами, відлітають журавлиним сумом золотавої осені. Та в серці ветеранів незабутніми залишаються спогади.
Гриценко Ілля Порфирович.
Учасник ІІ Світової війни.
Працював учителем географії, директором Олександрівської середньої школи.
Заслужений учитель України
Дорожко Яків Васильович.
Учасник ІІ Світової війни.
Працював учителем початкових класів
Олександрівської середньої школи
Голобородько Іван Андрійович.
Учасник ІІ Світової війни.
Працював учителем історії
Олександрівської середньої школи.
Луговий Йосип Маркович.
Учасник ІІ Світової війни.
Працював учителем історії
Олександрівської середньої школи.
Бєлінська Марія Никифорівна.
Учасник ІІ Світової війни.
Працювала учителем географії
Олександрівської середньої школи.
Кривіч Іраїда Дмитрівна.
Учасник ІІ Світової війни.
Працювала учителем географії
Олександрівської середньої школи.
